ЩО МАЄ ЗНАТИ І УМІТИ МАЙБУТНІЙ ШКОЛЯР?

Вступ дитини до 1-го класу є процесом доволі складним для всіх його учасників, насамперед для дитини. Для дошкільників це апріорі стресогенна ситуація. Адже вони йдуть до нового закладу, де багато нових дорослих. Ситуацію загострюють і батьки, які мало не щодня говорять про школу, вступ, труднощі, майбутнє, що постає перед дитиною похмурим і тривожним. Усе це не додає дитині впевненості.

Хвилювання батьків пов’язані з вибором навчального закладу, із процесом приймання, а також з їхньою дитиною – її вміннями, знаннями, можливостями тощо. Однак насамперед батьків мали б непокоїти здоров’я дитини, її переживання з приводу майбутнього навчання в школі та батьківських очікувань. Дитина від батьків чекає підтримки, прийняття, розуміння і любові. Тож як має бути організований процес приймання дітей до 1-го класу? На що батьки мають звернути увагу насамперед? Як вони мають поставитися до цієї події?

Приймання дітей до 1-го класу має бути організовано з дотриманням правил, які визначені нормативними документами та особливостями розвитку дитини 6-го року життя.

Нормативні документи, що визначають правила приймання дитини до 1-го класу

Правила приймання дитини до 1-го класу загальноосвітнього навчального закладу передусім визначено Законом України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV (далі – Закон про середню освіту).

Зокрема, пунктом 7 статті 18 Закону про середню освіту забороняється перевіряти рівень знань під час зарахування дітей до загальноосвітнього навчального закладу, крім гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів).

На виконання Закону про середню освіту з метою забезпечення права на освіту та належну організацію і проведення приймання дітей до 1-го класу Міністерство освіти і науки України видало наказ «Про прийом дітей до 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів» від 07.04.2005 № 204 (далі – Наказ про прийом дітей до 1 класу), яким затверджено технологію приймання дитини до 1-го класу. У пункті 2 Наказу про прийом дітей до 1 класу вказано, що приймання дітей до 1 класу загальноосвітнього навчального закладу (крім спеціалізованого) здійснюється на безконкурсній основі, як правило, відповідно до території обслуговування.

У разі вступу дитини до 1-го класу спеціалізованого навчального закладу, її приймання здійснюється відповідно до Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 19.06.2003 № 389 (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції конкурсне приймання дітей, які вступають до 1-го класу спеціалізованої школи (школи-інтернату), проводиться у терміни, визначені навчальним закладом, у формі співбесіди з дитиною в присутності її батьків або осіб, які їх замінюють.

Згідно з пунктом 3.2. Інструкції співбесіда з дитиною, яка вступає до 1-го класу спеціалізованої школи (школи-інтернату), повинна включати виконання спеціальних діагностичних завдань для перевірки рівня загального розвитку дитини, її функціональної готовності до систематичного навчання та здатності до вивчення дисциплін відповідно до спеціалізації закладу. Такі завдання розробляє педагогічна комісія на основі матеріалів, запропонованих центрами практичної психології і соціальної роботи (психологічними службами), та затверджує директор навчального закладу за погодженням з відповідним органом управління освітою. Не допускається перевірка знань та умінь дитини понад обсяги державних вимог навчально-виховних програм дошкільного навчального закладу.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції чисельність педагогічної комісії для співбесіди з дитиною, яка вступає до 1-го класу спеціалізованої школи (школи-інтернату), не може перевищувати трьох осіб, включаючи практичного психолога. Чисельність педагогічної комісії, що здійснює конкурсне приймання до спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, установлюється засновником (власником). Цим самим пунктом встановлено і тривалість співбесіди – вона не має тривати більше ніж 30 хв.

Позиція та завдання батьків

Перехід дитини з дошкільного навчального закладу до загальноосвітнього, від ролі «дошкільника» до ролі «школяра» – важливий етап у житті дитини. Процедура приймання дитини до 1-го класу, зокрема її стресовий характер, визначає ставлення дитини до школи не лише напередодні та на початку навчання у 1-му класі, а й упродовж усіх років навчання. Тож основним завданням батьків є створення сприятливих умов для розвитку дитини.

Батькам майбутніх першокласників доцільно дотримуватися такої моделі поведінки:

v у жодному разі не можна лякати дитину школою, труднощами навчання та процедурою приймання до 1-го класу;

v необхідно наголошувати на вміннях дитини, її досягненнях та вправності;

v варто налаштовувати дитину на пересічність процедури приймання (життя не закінчиться, якщо в неї щось не вийде);

v треба заохочувати дитину до пізнання нового, стимулювати та підтримувати її ініціативу щодо цього.

Налаштовуємо дитину

Напередодні проведення співбесіди дитині варто розповісти про те, як це відбуватиметься. Основне завдання батьків під час такої розмови – запевнити дитину, що вони будуть поруч, за потреби допоможуть їй. Мета розмови – скласти для дитини певний план проходження співбесіди.

Ти вже знаєш, що ми підемо записуватися до школи. Коли ми зайдемо до кабінету, ти привітаєшся з усіма присутніми. Гадаю, учителі захочуть із тобою поговорити, дізнатися, як ти вправно рахуєш і читаєш, тож будь уважним. Думаю, там буде цікаво – дізнаємося щось нове. Пам’ятаєш, що якщо щось не почуєш – треба ввічливо перепитати. Я впевнена, що ти з усім впораєшся. А я буду поруч із тобою…

Під час такої розмови дитина передусім має впевнитися, що її люблять, що батьки (чи хтось один із батьків) будуть поруч – не залишать її саму з незнайомими людьми. Також у неї формується уявлення щодо того, як відбуватиметься процедура приймання, і що вона має робити, наприклад:

v коли зайдуть із мамою до кабінету – привітатися;

v коли вчитель звертатиметься до неї – слухати уважно;

v коли вчитель запропонує завдання – виконати його;

v якщо не почула щось – ввічливо перепитати.

Батькам важливо пам’ятати, що шестирічний дошкільник живе «тут і тепер», тому може переносити ситуативні форми привітання чи звертання в інші умови або ділитися нещодавнім досвідом, коли це недоречно. Якщо батьки схильні перейматися через кожне сказане дитиною слово, соромити її за це, тоді їм варто проговорити для дитини можливі форми привітання, звертання, прохання тощо, які, на їхній погляд, є прийнятними.

Дениса повели записувати до школи через тиждень після Великодня. Яскраве свято захопило хлопчика, і коли вчитель привіталася з ним, у відповідь почула: «Христос воскрес!». Після такого привітання бабуся тиждень оговтувалася і картала онука за те, що він так недоречно привітався.

Отримавши результати співбесіди та рекомендації, батьки мають усвідомити, що рекомендації насамперед надані їм, і саме вони відповідальні за їх виконання чи дотримання. Дитина має відчувати підтримку батьків, їхнє розуміння її переживань, страхів і тривог. Мудрі батьки мають розвіяти страхи дитини, а не пригнічувати її ще й своїми.

Батькам варто доброзичливо пояснити дитині помилки її поведінки. Вона має зрозуміти, що батьки не сердяться на неї через її вчинки.

Виконавши чергове завдання, дівчинка почула від педагога: «Дуже добре. Це було останнє завдання». Відтак дівчинка встала, швиденько підійшла до мами, взяла її за руку і попрямувала до виходу. Педагог зупинив дитину і вказав їй на те, що вона не попрощалася. А вдома відбулася така розмова мами з донькою: «Я розумію, чому ти не попрощалася, коли ми йшли з кабінету. Ти переймалася через те, щоб все виконати правильно, і стомилася, а тому побігла швиденько до дверей. А ще ти, напевно, трішки боялася, бо всі навкруги були чужими. Я б теж боялася і поглядала б постійно на свою маму. Та це нічого. Згодом ти навчишся правильно поводитися. Усі хвилюються, коли роблять щось уперше».

Налаштовуємо себе

Насамперед батьки мають налаштувати себе на вступ дитини до школи. Маленька дитина залежить від найближчих дорослих, тобто батьків, і схильна відчувати та наслідувати їхні переживання. Поведінка батьків є зразком для поведінки дитини. І якщо мама постійно смикає дитину, поправляючи її одяг, роблячи зауваження щодо її постави чи манер, вдесяте запитує, чи не потрібно дитині в туалет, або ж щохвилини повторює, як вона хвилюється, то дитина робить висновок, що хвилюватися – це правильно. Тож саме батьки мають не хвилюватися, бо що більше вони хвилюються, то більше хвилюється і переживає їхня дитина.

Пам’ятаючи про особливості сприймання дитиною своїх батьків і їхнього ставлення до чогось, батьки мають уникати таких висловів під час спілкування з дитиною: «Не хвилюйся», «Сміливіше!», «Чого ти зніяковів?». Подібні фрази акцентують увагу дитини на проблемі, і дитина знову робить парадоксальний для дорослих висновок: «Якщо мама це бачить і говорить про це – отже, я правильно роблю. Треба боятися (хвилюватися, ніяковіти тощо)». І дитина ще більше тремтить та замикається в собі. Тож «бачити» батьки мають лише хороше, спрямовуючи поведінку дитини в бажане русло.

Питання вступу дитини до школи постає перед батьками задовго до дня вступу. І передусім це питання вибору навчального закладу. Обирати варто вчителя, до якого піде дитина в 1-й клас. Адже його особистість є визначальною щодо сприймання дитиною школи та її ставлення до навчання.

Не варто розглядати школу і навчання дитини як засіб підняття чи утримання свого статусу в очах друзів, знайомих, сусідів, родичів тощо. Школа, у якій навчатиметься дитина, є питанням не престижу батьків, а їхньої відповідальності та тяжкої праці, особливо в 1-му класі і в початковій школі, коли дитина лише вчиться вчитися. Відповідальність насамперед полягає у збереженні здоров’я дитини. Примарні батьківські міркування щодо свого статусу в жодному разі не мають впливати на здоров’я дитини.

Аналізуємо процедуру приймання

Від того, як педагогічні працівники школи проводять приймання дитини, організовують процедуру приймання, ставляться до дитини та батьків, здебільшого залежить те, як почуватиметься дитина в школі, як учителі ставитимуться до учнів і батьків тощо. Тож батькам варто не лише концентрувати увагу на своїй дитині, а й звертати увагу на певні нюанси проведення процедури приймання, зокрема на:

v заборону та присутність батьків під час процедури приймання. Батьки неодмінно мають бути присутніми, це обов’язкове правило, а не спеціальний дозвіл керівництва навчального закладу;

v спосіб представлення педагогічними працівниками себе та звертання до дитини;

v привітність і доброзичливість педагогічних працівників, зокрема вербальні та невербальні характеристики їхньої поведінки;

v оцінні судження щодо дитини, її відповідей, особливостей виконання нею завдання. Такі судження є недопустимими;

v доцільність складу членів конкурсної комісії. Наприклад, кожен педагог перевіряє певні вміння дитини: читати, рахувати тощо;

v тривалість процедури – педагогічні працівники мають враховувати вікові особливості працездатності старшого дошкільника, особливо стресогенність ситуації. Загальна тривалість співбесіди – 35-45 хв., із яких фактична робота з дитиною становить 20-30 хв., а 10-15 хв. триває розмова з батьками щодо перебігу обстеження, його результатів та надання рекомендацій;

v ставлення педагогічних працівників до уточнювальних запитань батьків, прохання надати рекомендації, а також їхню реакцію щодо висловлених батьками зауважень, невдоволень тощо.

Психологічна готовність до систематичного навчання у школі

Щоб першокласники навчалися легко та вправно, батьки мають розуміти різницю між «готовністю» до школи і «підготовкою» до неї.

Підготовка дитини до школи – це озброєння дитини певними знаннями та вміннями, здебільшого з читання, лічби, письма, англійської мови. Однак наявність знань не визначає інтелектуальний розвиток дитини. Рівень інтелектуального розвитку дитини залежить від її вміння користуватися наявними знаннями, застосовувати їх у нових обставинах.

Також «підготовка до школи» містить здоров’язбережувальні завдання, зокрема поступове звикання дитини до режиму дня, відповідно до якого вона житиме, починаючи з 1-го вересня. Майбутній першокласник, який звик прокидатися опівдні, навряд чи буде радий вставати о сьомій ранку. І чи зможе він зберегти працездатність упродовж дня? Щоб дитина була працездатною, могла утримувати увагу на тому, про що говорить учитель, батьки заздалегідь мають подбати про це.

Психологічна готовність до навчання у школі – рівень психічного розвитку дитини, достатній для освоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. За умови сформованості психологічної готовності дитини до систематичного навчання у школі, навіть у разі відсутності певних знань чи вмінь, низького рівня володіння ними, дитині буде нескладно опанувати «шкільну науку». Адже вона налаштована на зміни у своєму статусі, готова стати школярем, тому приймає вимоги до такого статусу як вимоги до себе.

Рівень актуального розвитку дитини має бути таким, щоб програма навчання відповідала зоні її найближчого розвитку. Зону найближчого розвитку визначають за тим, чого дитина може досягти у співпраці з дорослим, а без його допомоги виконати не може. Співпрацю в такому разі розуміють дуже загально: від запитання-підказки до прямої демонстрації розв’язання завдання.

Якщо актуальний рівень психічного розвитку дитини нижчий, ніж потрібно для засвоєння навчальної програми у школі, то дитина є психологічно неготовою до навчання у школі, тому що не зможе засвоювати програмний матеріал у необхідному темпі й одразу потрапить до категорії неуспішних школярів.

Психологічна готовність до систематичного навчання у школі – це комплексний показник, що дає змогу прогнозувати успішність чи неуспішність навчання першокласника. Психологічна готовність до систематичного навчання у школі містить такі складові:

v мотиваційна готовність до навчання у школі або наявність навчальної мотивації;

v певний рівень розвитку довільної поведінки, що даватиме школяреві можливість виконувати вимоги педагога;

v певний рівень інтелектуального розвитку, що передбачає відповідний рівень розвитку мисленнєвих операцій.

Психологічна готовність до навчання у школі полягає не в тому, щоб у дитини на момент вступу до школи сформувалися психологічні риси, притаманні школяреві. Такі риси можуть кристалізуватися лише під час навчання у школі під впливом властивих дитині умов життя і діяльності. Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є такі передумови:

v сприймання дитиною навчання у школі як «сходинки» до дорослості;

v наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів;

v уміння певною мірою контролювати свою поведінку.

Сформованість у дитини психологічної готовності до систематичного шкільного навчання є однаково важливою і для дитини, яка навчатиметься в звичайному загальноосвітньому навчальному закладі, і для дитини, яка вступає на конкурсній основі до спеціалізованого навчального закладу.

Формуємо готовність дитини до школи вдома

Визначальним у понятті «психологічна готовність» є систематичне навчання. Адже організоване навчання в дошкільному віці здебільшого зорієнтоване на інтереси дитини, її зацікавленість та включеність у роботу, а тому може бути змінено чи перенесено. Навчання у школі є систематичним не лише щодо організації наукового матеріалу, а й щодо побутових процесів навчання – упродовж робочого тижня і кількох годин поспіль. Навчання у школі не передбачає дитячих «не хочу» чи «не буду». Дитина має вчитися, а отже, прийняти правила навчання у школі.

Що таке школа?

Школа – це система суто зовнішніх правил, до яких має призвичаїтися дитина. Із-поміж них такі:

v приходити до школи в чітко визначений час;

v заходити до класу після дзвінка на урок;

v бути в класі, доки триває урок;

v виконувати всі вказівки вчителя.

Саме вчитель для дитини уособлює зовнішні шкільні правила і встановлює свої. Наприклад, дехто з учителів спокійно ставиться до «розмов» під час уроку – вміє керувати цим процесом, зупиняти, підтримувати та спрямовувати його. А дехто, навпаки, вимагає абсолютної покірності.

Рівень розвитку довільності

Основним моментом формування готовності дитини до школи, якому батьки мають приділити особливу увагу і який, власне, визначає психологічну готовність – це рівень сформованості довільності поведінки і психічних процесів дитини. Зокрема, довільність проявляється на відповідному рівні психічної активності, концентрації уваги, рівні сформованості таких умінь, як:

v працювати зосереджено впродовж певного часу;

v діяти за словесною інструкцією дорослого;

v діяти в заданому темпі.

На що варто звернути увагу

Під час вступу до школи батьки інколи забувають про найпростіше завдання, яке може відіграти вирішальну роль в уявленнях педагогічних працівників про дитину, її розвиток, батьків, виховання тощо.

Як відповість дитина на запитання: «Як звати твою маму (тата)?». Чи впевнені батьки, що дитина назве ім’я та по батькові мами і тата? Подекуди батьки червоніють саме від того, як їх представляють діти: «Катя і Саша», «тьотя Наташа». Інколи навіть запитання-підказки практичного психолога не допомагають дитині правильно представити своїх батьків.

– Із ким ти прийшла?

– Із мамою.

– Познайом нас, як я можу до неї звернутися?

– Маруся.

– У твоєї мами дуже гарне ім’я, але я не можу так до неї звернутися. Ми дорослі люди. Це не ввічливо.

Дівчинка дивиться, не розуміючи.

– Послухай, будь ласка, як звати мене: мене звати Марина Володимирівна. Як звертаються до твоєї мами?

Дівчинка знизує плечима.

– До дорослих прийнято звертатися на ім’я та по батькові. Марина – так звати мене. Мого тата звати Володимир. Володимирівна – значить, що я донька Володимира. У тебе ж є дідусь – тато твоєї мами. Як його звати?

Дівчинка, повернувшись до мами:

– Максим?

Мама заперечує. Дівчинка радісно:

– Котя твій тато!?

Потім сумно собі під ніс:

– Я не знаю, як звати маму по-дорослому.

Мама озвучує:

– Марія Костянтинівна.

Проблема полягає не в тому, що дитина пестливо називає дідуся Котя (можливо, з усієї родини лише вона єдина має таке право), а в тому, що дитина живе в сім’ї упродовж шести років, а так і не змогла вибудувати для себе структуру своєї сім’ї. тобто дорослі не надавали важливого значення родинним зв’язкам, ставленню одне до одного. Однак, коли дитина живе в сім’ї, члени якої переймаються проблемами інших, висловлюють своє ставлення до подій у родині, пояснюють це дитині – у неї формуються уявлення про сімейні зв’язки своїх родичів.

Тож батьки мають подбати насамперед про те, що дитина має знати:

v як звати її маму і тата, як їх треба представляти іншим дорослим;

v де і ким працюють її батьки. Навіть якщо батько чи мама не мають можливості показати дитині своє місце роботи, вони можуть їй розповідати про це.

Відповіді дитини на такі запитання дають змогу практичному психологу скласти враження про особливості загальної обізнаності дитини та її комунікативно-мовленнєвого розвитку.

Також дитина має вміти:

v пояснювати, чому потрібно йти до школи (не через те, що їй «купили рожевий ранець») – показник специфіки мотиваційної готовності;

v складати картинку з довільно розрізаних 12-18 частин (не пазлів) – показник рівня розвитку мисленнєвих операцій та просторового орієнтування;

v діяти за словесною інструкцією – показник уміння отримувати інструкцію в пам’яті, за потреби ділити на частини та орієнтуватися на інструкцію під час виконання, а також діяти в заданому темпі;

v аналізувати зразок – показник рівня розвитку мисленнєвих операцій та здатності до аналізування;

v складати розповідь за картинкою – показник комунікативно-мовленнєвого розвитку.

Окрім вміння діяти за інструкцією дорослого, погоджуватися виконувати пропоновані завдання, дитина має вміти обстоювати свою думку, пояснювати, чому вона вважає саме так.

Педагог демонструє дитині картинку, на якій зображено осінній пейзаж, і просить дитину розповісти про те, що на ній намальовано. Дівчинка починає розповідати про весну. Педагог перебиває її, і далі відбувається такий діалог:

– Подивися уважно, тут зображено осінь. Іде дощ…

– Так весна, і всі під парасольками заховалися і через калюжі стрибають. Дуже весело.

– Усе листя опало, внизу лежить…

– Так, воно завжди чорне після снігу.

– Травички нема…

– Так не виросла ще.

Педагог розводить руками і погоджується з усіма доказами дівчинки. Тож педагог має зробити відповідні висновки щодо правил добору картинок.

Отже, вступ дитини до школи є тривалим процесом, стресогенність якого для дитини можна і потрібно зменшувати максимально. Насамперед стан дитини залежить від її батьків, їхньої впевненості в тому, що все буде гаразд, і будь-які негаразди можна подолати.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

Ø Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV (із змінами)

Ø Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів)» від 19.06.2003 № 389

Ø Наказ Міністерства освіти і науки України «Про прийом дітей до 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів» від 07.04.2005 № 204

Коментарi